Марія

“

Війна стала несподіванкою. Всі панікували й не знали, що робити. Хотілося вірити, що повномасштабного вторгнення не станеться й вже на наступний день я піду у школу. На жаль... Практично весь час окупації я знаходилася у підвалі, батьки не дозволяли мені виходити. Вони бачили російських військових, які прокрадалися у чужі подвір’я, забирали машини та речі. Батьки не хотіли віддавати окупантам щось, що допомогло б їм у їхніх злочинних діях.

Вирішили виїхати, щоб зберегти життя собі, мені та бабусі.

Ми збиралися в паніці під небезпекою авіаударів, над головами гуділи літаки й гвинтокрили. На жаль, ми не забрали дещо важливе: фотографії зі спогадами, книжки, які я сильно любила, речі з українською символікою. Проте взяли інструменти, завдяки яким батько зміг полагодити автомобіль — коли ми виїжджали, порізали шину уламками. Тоді ми стояли біля розбитої техніки, навколо нас бігали росіяни, які не хотіли, щоб ми випадково здали їхні позиції. Було страшно, адже вони могли зробити з нами що завгодно, але все ж пропустили.

Тільки у Дніпрі ми відчули себе у безпеці. Наш шлях пролягав через Маріуполь, а потім через донині окуповане селище.

У мами тряслися руки, всі були налякані, навколо горіли склади та лунали обстріли.

У Дніпрі я зрозуміла, що почала частіше лякатися різних звуків. Обстріли там давалися тяжко, знову згадувався Маріуполь. Тому через кілька місяців ми поїхали до Польщі.

Раніше я записувала події зі свого життя, щоб повертатися до минулого і дивитися, чого я досягла.

У зв’язку з війною я почала вести щоденник, бо не знала, чи зможемо ми зустрітися з моїми знайомими, чи я доживу до цього.

Це все відбувається через цілу державу. Якби якісь люди не давали команди, а інші не виконували їх, то наш дім був би цілим і нам не довелося б кудись їхати.

Хоч зараз я не знаходжуся на території України, всі події там переживаю щільно і чуйно. Тому для мене важливо мати знайомих, які дійсно розуміють, можуть вислухати та підтримати. Навіть мрії змінилися — хочеться, щоб війна найскоріше закінчилася й щоб такого жаху ніколи не повторилося.