Микола

Микола Костенко, 15 років.
21 день пробув під бомбардуваннями та обстрілами в Маріуполі, трансформував свій досвід у малюнки.

Спочатку я не зрозумів, що почалася війна, мені несподівано подзвонили й сказали збиратися у безпечніше місце. Я був розгублений, такого ніхто не очікував. В перші ж дні ми з сім’єю поїхали далі від центру міста та спустилися в підвал. Знаходилися там рівно до того моменту, поки до родичів не впала міна, від якої у будинку зірвало дах. Ми переїхали до знайомих, але після того випадку я закрився в собі та став панікувати, адже було невідомо, що буде далі. Великою сім’єю

ми пробули під постійними обстрілами, серед звуків вибухів і бомбардувань 21 день.


Страшно те, що багато людей проживало початок війни вдруге, багато хто з них загинув. Але нам одного дня пощастило виїхати. Пощастило вдруге, адже моя мама працює в поліції, проте на блокпості того не помітили. Зараз я живу в Івано-Франківську — хоч тут і бувають тривоги, це не можна порівняти з Маріуполем.

Я почав робити малюнки про війну ще після її початку — з 2014 року.

Саме тоді ми з сім’єю переїхали з рідного Донецька у Маріуполь, тікали від війни вперше. Я був зовсім дитиною, тому малював в основному танки та щось з мирного життя, наприклад, пейзажі. Почав ходити у художню школу в Маріуполі. Коли війна прийшла і в Маріуполь, почав розвивати цю тему у своїй творчості. Переносив на папір все, що чув або бачив, фіксував події: вибухи, розбомблені будинки, російську агресію, хаос.

Раніше я не малював в такому стилі — страшному. Але хочеться, щоб всі побачили, що коїлося навколо.

Для мене це було заспокійливою практикою, але не завжди я малював через страх або хвилювання. Іноді мені було нудно, але також хотілося розвивати свій талант. Це жахлива війна, особливо в сучасному світі. Будуть значні наслідки, у людей вже є багато негативних емоцій і психологічних проблем.

Я хочу, щоб у майбутньому все було мирно і спокійно, а війна не була «популярною». Зокрема для цього планую поступити в воєнний ліцей, щоб захищати нас. Після — юридичний факультет, а потім піду боронити нашу країну: ззовні або зсередини. В сім’ї ми це обговорили, рідні мене підтримують. Проте прагну розвиватися і в художній сфері теж.  

Малюнки

Читати більше історій<< назад до проекту