Саша
Олександра Антоненко, 12 років. Виїхала з небезпечного Харкова, втратила батька на війні. Створювала малюнки, коли на душі боліло.
Олександра Антоненко, 12 років. Виїхала з небезпечного Харкова, втратила батька на війні. Створювала малюнки, коли на душі боліло.
“
Мій батько знав, що буде війна. Він допомагав ЗСУ і був в АТО, тож підготував нас з мамою до вторгнення. Проте все одно я не розуміла до кінця, що відбувається та чому мені треба залишати дім. Тато одразу пішов воювати, а нам сказав поїхати в Олександрію Кіровоградської області до родичів. Тут безпечніше і війна майже не відчувається, хоч багато переселенців. В Олександрії за перші кілька днів я намалювала перші два малюнки — з закривавленою рукою і з двома розірваними прапорами.
Раніше я займалася в художній школі й малювала у вільний час. Зараз це більше, щоб зайняти мозок і не думати про погане, або коли на душі щось болить. В моїй творчості прослідковуються патріотичні мотиви, тому що
я люблю свою країну й хочу навіть у своїй свідомості підтримати її.
Наприклад, Харків — одне з найкрасивіших міст в Україні, де багато парків і фонтанів, історичні будівлі, круті люди та місця для відпочинку. Там у мене залишилися бабуся з дідусем, який я дуже люблю і спілкуюся з ними щовечора. Але я відчуваю, як вони з кожним днем сумнішають. У місті багато прильотів, навколо нашого будинку три будівлі зруйновані.
Мій тато, Антоненко Дмитро, пішов добровольцем на фронт — запускав дрони. Він загинув на завданні під Харковом,
його побратим сказав, що він не мучився.
Тато був добрим, щедрим, чесним, розумним, ми з ним багато подорожували. У нього багато нагород та подяк, а провулок у Харкові, де ми живемо, хочуть назвати на його честь.
За час війни я стала дорослішою і серйозніше почала сприймати деякі речі. Після смерті батька стала почувати себе більш стривожено. Люди мають знати, що в XXI столітті можлива війна, і цього варто не допускати, адже наслідки можуть бути жахливими. А ще, що Росія — це агресор і терорист. З цією країною не можна домовлятися.
В Олександрії я вже другий рік ходжу до школи, займаюся в тренажерному залі, вивчаю 3 іноземні мови (англійську, французьку, іспанську), а також закінчила курс вебдизайну та Phyton. Я б хотіла повернутися до рідного міста, коли закінчиться війна. Сподіваюся, скоро так і буде.
Нам треба триматися, вірити в майбутнє та Перемогу!