Влад

“

Весь час окупації Маріуполя я можу згадати як сірі, страшні та незрозумілі дні. Одразу я налаштував розум на те, що треба пройти через цей жах і вижити. Пригадую, в перші дні була паніка, в магазинах не вистачало продуктів, а стояти в чергах було небезпечно — міг прилетіти знаряд. Я можу порівняти цей час з романом «1984» Оруелла. Я тоді ходив в пальто, їздив на велосипеді повз трупи та зруйновані будинки, писав книгу.

Це сюрреалістичний час, коли прийшли якісь нелюди, все зруйнували й тепер вказують, хто я і що я.

Я провів у блокаді 75 днів і не міг уявити, що тисячі ракет, гармат і бомб будуть йти по наших домівках. У нас була велика сім’я та дві сусідки, ми майже не мали їжі й виживали на тому, що було. А 7 березня о 6:05 ранку знаряд влучив в наш дім, у квартиру сусідки по тамбуру — я цей час на все життя запам’ятав. Тоді ми переїхали у підвал, тільки іноді виходили, щоб приготувати їжу.

Щоб не поїхати глуздом, не боятися і принести користь для суспільства — я вирішив документувати все, що коїться з нами. Світла не було з 25 лютого, тому знімали на стару татову любительську камеру, іноді на телефон, а деякі кадри я навіть робив на вебкамеру свого ноутбука. Робили це разом з батьком, якому я вдячний за допомогу в інформаційній війні проти російської пропаганди.

Я хотів, щоб через ці кадри люди могли хоч якось відчути все, що коїлося з нами в Маріуполі.

Одна з найважливіших пісень в моєму житті, яка врятувала мою психіку в Маріуполі — Джон Леннон «Imagine». Тому я вирішив, що вона буде на початку фільму.

Наше місто було неймовірним, зеленим і комфортним, місто для митців, для створення чогось нового. Місто, щоб бути самим собою.