Раніше я мріяв бути будівельником. Але коли ми вийшли з підвалу під час окупації й мені дуже хотілося їсти, вирішив стати кухарем і нагодувати весь світ. Щоб всі люди були щасливі та не було ніякої війни.
Зранку 24 лютого 2022 року мама стурбовано ходила по хаті, а потім сказала, що я можу не йти до школи. Тоді я зрозумів, що щось не так.
Кажуть — почалася війна. Спочатку я подумав, що це жарт, але потім почув вибухи.
Поступово у нас вимикали світло, газ, воду та опалення.
Поки ми знаходилися в окупації, я читав, гуляв з собаками та будував. Я збудував крутий сарай, для якого використовував все, що траплялося під руку: шифер, уламки, дошки, картон і ганчірки. Потім в ньому оселилися собаки, сподобалося їм там. Ну значить — золоті руки.
В Маріуполі ми залишалися до 30 травня, а 22-го у мене був день народження, 9 років. Пам’ятаю, я прокинувся й пішов кататися на гойдалці — це була моя улюблена справа, так я проводив найбільше часу. Я мріяв, щоб мені подарували заряджений телефон, і мама з бабусею це зробили. Для цього треба було йти на ринок, брати телефон і зарядку, підключати до генератора та чекати. Це складно через величезні черги. Я був неймовірно радий, але забув пароль на телефон, тому увімкнув його тільки після евакуації.
Коли ми тільки вийшли з підвалу, мій дядько приніс книжки, щоденники й ручки, щоб нам не було нудно. Я забрав щоденник і почав там писати. В основному фіксував, що відбувається, та робив помітки про людей. Ще малював: себе, війну, день народження та ядерку, яка падає на Путіна, а він сміється, тому що ненормальний.
Щоденник був для мене важливим під час окупації, відволікав.
Я хотів забрати його з собою та планував продовжувати писати. В результаті ми евакуювалися в місто Бурштин Івано-Франківської області, де зараз і живемо. Мені тут подобається — в основному я їм, сплю та гуляю. Але щоденник зараз не веду, тому що не знаю, що у ньому писати.
Я хочу побувати за кордоном і з’їздити на море. І хоч Україна — моя улюблена країна, хочеться побачити інші. Війна — це погано, і, як мені здається, мрія кожного українця — щоб вона завершилася. А моя найбільша мрія — повернутися до українського Маріуполя.
